Щоліта нас долучали до дуже важливої сільської роботи – заготовляти сіно на зиму. А починалося все так. Ввечері після роботи дідусь ішов на сінокіс дивитися на траву, ми ж як особиста охорона, бігли за ним. Спочатку ми дійшли до бабусі Груні, там перекинулися парою слів і далі пішли у вуличку повз Гришків. Десь посередині майже безлюдної вулиці дідусь звертав у бік у високий бур’ян та лопухи. Обережно протоптував стежку між гілками колючого терну та жалючої кропиви. А ми пробираючись цим шляхом слідували за дідусем. Дідусь спускався з пагорба і непомітно пірнав між гілок на світлу галявину, яка була вся у високій і соковитій траві. Трішки там подивився і велів нам повертатися.
На зворотньому путі дідусь знову заходив до родичів і домовлявся з дядьом Колею, щоб він допоміг косити траву.
Вже наступного дня ми з бабусею йшли тим же шляхом на сінокіс.
Замість зарослів, була акуратно викошена стежка, яка вела саме до нашого сінокосу. І починалася робота. Ми розтрушували свіжоскошені покоси, вибирали кропиву та високий бур’ян з трави, відкидали її від лісу, скидали з пагорба і все це під палючим літнім сонцем. Час від часу ми зупинялися щоб напитися води з літрової банки, то з’їсти шматок хліба з салом. Щомиті ми пильнували, щоб випадково не вступити у хатинку рижих мурашок, які дуже боляче кусали і були всюди.
Вся робота тривала у швидкому темпі, хто розтрушував руками, хто граблями, хто вилами, але ми дуже спішили щоб встигнути до обіду поки приженуть череду.
Після обіду знову на сінокіс щоб перевертати пов’ялу траву. Кілька днів тривала безперервна робота, тому що до дощів потрібно було перевезти сіно додому.
Сінокіс мав лише один під’їзд і мало який трактор міг туди заїхати, бо спочатку треба було транспорту спуститися в яр, потім проїхати під болотом і піднятися на крутий пагорб оминаючи рови та кущі.
Одного разу коли перевозили і сіно кожен мав свою роботу: дідусь був на причепі і упорядковував сіно, яке закидали вилами з низу, ми з бабусею підгрібали все до купи. Коли переїхав трактор до третьої купи сіна, почалася та ж сама робота, але в цей час відбулась якась несправність з трактором і він з розгону поїхав униз зі страшною силою.
Всі дуже злякалися, я бігла до трактора так, що навіть шльопки погубила, тому що на причіпі був дідусь, а трактор летів просто в болото. На щастя все минулося добре, дідусь вчасно схватився за якусь залізяку і втримався, а водій перед болотом, зумів повернути кермо на дорогу.
Сіно, яке привезли з сінокосу скидали під двором у велику кучугуру, а потім до самісінької ночі попінками переносили його у холодний хлів на зберігання.
Так тривало щоліта і дідусь безперестанку, щось десь косив і на баби Сарафининому городі і в садку і кругом обійстя. Коли наближалася хмара, то вся робота прискорювалася у кілька разів, лише б не намокло і не пропало сіно для худоби. Але ж бувало і так що неочікуваний дощ кілька разів поливав сіно і воно перетворювалося у безбарвну, вицвілу солому не придатну для використання. Тоді було дуже шкода сіна і шкода вкладеної в сіно праці, а ще виникала нагальна потреба шукати місця, де можна викосити і висушити сіно.
Надзвичайно складна праця тоді була буденністю, а зараз - це взагалі виглядає, як складний і відповідальний ритуал селян, який потрібно було з гідністю пройти для благого задуму.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880977
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.06.2020
автор: Інна Рубан-Оленіч