Верба віти нахилила,
Стовбур гне додолу.
Вітер лагідно колише
І веде розмову :
- Чому стоїш не весела?
Бачу зажурилась,
Стільки смутку і жалю...
Чи жити втомилась?
- Літ мені тепер багато,
Видиш - одинока.
Були радощі і свято,
Зараз крутить в боки.
Нема чого веселитись,
Вже моє минуло...
Тільки діти прибігають,
Як ні в чім не було.
Видеруться на мій горб,
Тішаться, радіють.
Я тоді щаслива з ними
Й душа молодіє.
Заплетуть мені косиці,
Як дівчинці милій.
Сиві коси - моя гордість
Й порадію з ними.
Вітер вислухав й полинув...
Куди йому старість?
Він цього не зрозуміє,
Що старість - не радість.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881041
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.06.2020
автор: Галина Лябук