Якось не спалося Вороні. Ну ти хоч плач…
не може спати. А тут ще й Соловей почав співати.
Сиділа. Слухала. В такт пісні тій дзьобом об вітку
стукала.
Коли він стих на мить, сказала:
- Не знає нот! Я так і знала. То вверх, то вниз...
Не розібрати, яку наступну ноту брати. Не те, що
в мене. Все в порядку. І ноти всі, як на підбір. Од-
на в одну. Тут знає кожен птах і звір пісню мою.
І заспівала: «Кар!» , «Кар!» , «Кар…»
Злякавсь Борсук: «Де?... Що?... Пожар?..»
А Соловейків спів легкий у світ летів. Він так дзве-
нів!
Ой, скільки ж того Вороння… Та і його мусим
приймати. У світі цім пісню свою право дано всім
проспівати.
Не кожен так, як Соловей, в своїм житті співать
зуміє. Все ж відшукать спробуй своє, що іншим сер-
денько зігріє.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881110
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.06.2020
автор: Надія Башинська