Колоситься пшениця і сонечко всміхається,
А рідна Україна спаплюжена валяється.
Чи є на світі край, де щиро так кохають,
Де річки і поля збагачують та прославляють?
Коли повітря й небо митців всіх надихає,
А бідність громадян увагу привертає.
Народ наш волелюбний, проте незрозумілий,
Ми прагнемо в Європу, але не ставим цілей.
Сміття для нас-то норма, пиха вже засліпляє.
І враження таке, що не живем, скоріше виживаємо.
Сумний цей вірш, не хочу так писати.
Бажаю вірити і пробачати,
Щоб посміхалися частіше, у всіх були здорові діти,
І ми по-справжньому кохали, батьківський край всі цінували.
І кожен українець, коли тут народився,
Мабуть країні в чомусь дійсно знадобився.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881168
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.06.2020
автор: ЛюдВик