Минули мої весна й літо,
А осінь-подруга прийшла.
Те що було, в душі зігріто,
Бо там любов завжди жила.
І в осінь йду я урочисто,
І без вагання і без зла.
Поклонюсь Богу особисто
За ті прожиті всі літа.
І помолюсь за дар, що дав писати
На протязі довгенького життя.
Навіть тепер – в руці тримати
Й не кидати ні зошит, ні пера.
Недаром я у музу закохався
Ще юнаком, коли ішла війна.
З тих пір я ріс і з нею розвивався.
І буду з нею певно до кінця.
А шлях прожитий нехай судять –
Потомки, друзі й гвардія нова,
Але любов у собі нехай будять
До України, щоб вона цвіла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881261
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.06.2020
автор: Дашавський поет