Ой, давно минув той час,
І років пройшло не мало,
Як із Пріською Панас
Свою долю поєднали.
І пішло все до пуття,
І на все хватало сили:
Як кутя – так і дитя,
Їх аж семеро вродили.
Дід Панас бондарював,
Бджоли мав, робив цимбали,
Ще й на зайця полював,
Так всіх діток врятували.
У такій сім’ї зросла
Їхня доня рідна Галя.
Тільки вийшла з-під стола,
Працювать в колгоспі стала.
Доглядала буряки
Та ходила до комори,
Де крутила в дві руки
Отой трієр без мотора.
Не один, було, бідон,
Щоб одержати сметану,
Відправляла у район
І здавала більше плану.
На весіллях цілий день,
Як артистка танцювала,
Скільки приказок, пісень
І частушок проспівала!
Як кохання час наспів,
Пам’ятається й донині,
Бо знайшли орлів-синів
З чоловіком на калині.
Вася й Вітя підросли,
В школі вчились, одружились.
Собі діток нажили,
Маму бабою зробили.
Хай же наша ювілярка
Повні чарки наливає,
А ми вип’ємо по чарці –
Многих літ їй побажаєм.
Хай же люблять її діти,
Хай теплом її зігріють,
Хай життя буде, як літо,
Хай здійсняться її мрії!
18.06.1996
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881365
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.07.2020
автор: САВИЧ