Ромашкова доля


Біліють  ромашки  у  полі,  
Освітлюють  шлях  на  путі  –
Комусь  понашіптують  долю,
Тендітні,  манірні  й  міцні…

Та  раптом,  чомусь,  закортіло,
В  пелюстках  кохання  шукать,
Тому  й  не  збагнув  як  боліло,
Коли  їх  почав  відривать…

Ромашки  тремтять  не  від  вітру
Бо  доля  у  них  вже  така,
Що  часто  спішать  зворожити
В  пелюсточках  їх  козака…

«Чи  любить-не  любить?»-  даремно
Зривають  отак  пелюстки…
Чому  ж  не  подумають  чемно
Що  їх  позбавляють  краси..?

Лежать  пелюстки  край  дороги
Отам,  де  хтось  так  ворожив
Для  чогось,  заради  розваги,
Ромашковий  вік  вкоротив…

Біліють  ромашки  у  полі,  
Так  часто  й  у  мене  в  душі  –
Шукаю  мелодію  долі,
А  мрії  вплітають    пісні…

Просила  у  Неба  веселку,
Воно  ж  посилало  дощі  –
Ромашкові  ткались  узори
На  тонкім  душі  полотні…

Немов  пелюстками  гадали,
В  моїх  почуттях  на  шматки,
До  болю  отак  відривали
Й    втоптали    у  бездну  роки..

Хмаринковий  сум  мій  у  серці,
Бездонна  в  думках  синева  –
Ромашкову  долю  сприймаю,
Як  завжди,  мандрую  одна…

3.07.2020
#поезія_Іванна_Осос

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881555
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.07.2020
автор: Lilafea