Жнива... Вродило ж як! Та що з того́,
Як на столі, о Боже! – ані крихти.
Й до Нього у молитві, одного́,
Вуста шепочуть немічні, притихлі:
«За що, мій Отче, кара ця, скажи?
За що дитятко голодом караєш
І косиш людство серед житніх жнив?
Подай дитині хлібчика окраєць!
Чия вина – того́ хай буде гріх!
А дітям – їсти, їсти просять діти.
Спаси, Всевишній, ти дітей своїх!» –
Й не зчулась, як у дім ввійшли «совіти».
Село притихло... Мо́вчанка німа…
Мале дитятко й далі кличе маму.
Немає мами. Мами вже нема…
Лиш смерть червона никає дворами…
23.11.2019 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881614
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.07.2020
автор: Надія Бойко