Спеко, спеко, чом приходиш ти непрохано-незванно?
Мешканці всі загнанні, хто без «кондішена», до ванни…
Клімат змінено під впливом рук діяльності,
Але не змінено свідомости банальності…
Війни всі, хвороби, пандемії,
ОбнУлення, моралі амнезії –
Усе це наслідки сліпого поклоніння
"Баблу", вигОдам і "Мамонешвіллі".
О скільки ще на цьому Білім Світі
Вправляти будуть Вови, Петі, Віті?
Нехай вже запанує Царство Боже!
А у Саду Любов розквітне гоже!
Усе про все на все свій має час.
Усі поневіряння, що для нас,
Із гідністю лиш треба пережити,
У серці вогник щоб не загасити.
І за можливості лишитися людиною.
З нужденними ділитись десятиною.
Не красти з держбюджету й не вбивати,
На дарвінізм не треба все спихати…
Час прийде – і Його здійсниться воля,
Тож нарікай тоді бо вже на гірку долю…
Що ж, красти – крав, та жертвував на храми.
Чи так мене виховувала мама?
А ще там щось таке казали в школі,
Щоби не йшов супроти влади волі.
Дружина діаманти вимагала,
Коханка без машини не давала.
А ще ж і яхточку хотілося купити,
Тож довелося якось заробити,
Можливо, навіть і нечесно жити,
Бо хтось казав, що Бога нема в світі.
Жила матуся тільки на зарплату.
Всі гроші пропивав безбожно тато.
Дивилися на того тата діти.
Та й долучилися безбожно також пити.
Наркоторгівля в «лапах» поліцьянтів, –
Дружини вимагають діамантів?
З коханкою на морі відпочити?
А прийде Бог, тож треба все змінити…
Кому воно потрібне Царство Боже?
У нім усього того вже не можна.
Навіщо ж нам тоді Йому молитись?
Альтернатива – Дарвіну вклонитись.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881699
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.07.2020
автор: Володимир Білозерський