И уж потом ни слова.
Только запоздалое воспоминание,
уверенность в том, что на самом деле всё помнишь,
что память – сложна, как птичье крыло,
и не всё в ней видится с самого начала.
Дыхание, которому предшествует отсутствие воздуха.
Вдох, за которым непременно следует выдох.
Распускается в темноте
цветок лёгкого.
Мальчик рождается в мире,
где так много зверей и деревьев.
Рождается, чтобы двигаться за потоком,
от рождения до смерти,
за старшими мужчинами.
За теми, кто учит перебирать посеребрённые
инеем стебли речи, за теми, кто учит целовать
в плечо подорожники чужих имён,
за теми, кто проводит по бесснежной дороге голоса –
память звучит,
словно горн, переходящий из рук в руки,
память составлена из голосов,
как корабль из сосен.
До тех пор, пока ты различаешь их, разрезает воду
навигационная основа прошлого.
Мальчик касается красочных птиц
на чёрных вдовьих платьях,
касается мёртвых петушиных гребней,
горящих на рассвете, словно цветы.
Яркие глубокие надрезы в гортанях у животных.
Роскошь звуков и нагромождение красок
в простуженных детских кошмарах.
Дети в животах у женщин,
словно в звонницах колокола –
обязательно ударят в нужное время.
Мир оглушён голосами и красками.
В небе растёт новая луна.
Высаживаются новые деревья,
словно внедряется
новое правописание.
(Перевёл с украинского Станислав Бельский)
+++++++++++++++++++
+ + +
І вже потім ні слова.
Лише запізнілий здогад,
впевненість у тому, що насправді все пам’ятаєш,
що пам’ять – складна, ніби пташине крило,
і не все в ній видиме від початку.
Дихання, якому передує відсутність повітря.
Вдих, за яким неодмінно з’являється видих.
Розгортається в темряві
квітка легені.
Хлопчик народжується в світі,
де так багато тварин і дерев.
Народжується, щоби рухатися за потоком,
від народження до смерті,
за старшими чоловіками.
За тими, що вчать перебирати посріблені
інеєм стебла мови, за тими, що навчають цілувати
в плече подорожники чужих імен,
за тими, що проводять чорнотропом голосу –
пам’ять звучить,
мов сурма, що переходить із рук до рук,
пам’ять складається з голосів,
як корабель із сосен,
доки ти їх визрізняєш, доти розвалює воду
навігаційна основа минулого.
Хлопчик торкається барвистих птахів
на чорних вдовиних сукнях,
торкається мертвих півнячих гребенів,
що горять на світанку, мов квіти.
Яскраві глибокі надрізи в звіриних горлянках.
Розкіш звуків і нагромадження кольорів
у застуджених дитячих кошмарах.
Діти у животах жінок,
як дзвони в дзвіницях –
обов’язково вдарять у потрібну годину.
Світ оглушено голосами і фарбами.
В небі виростає новий місяць.
Висаджуються нові дерева,
ніби впроваджується
новий правопис.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881836
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 05.07.2020
автор: Станислав Бельский