Все рідше ми стрічаємось разом –
У кожного із нас справи свої.
Все рідшає над зморщеним чолом
Волосся буйне в нас на голові.
Все рідше ми мандруємо кудись –
Кожен із нас тягар свій сам несе.
Все менше й рідше мрієм, як колись,
Коли здавалось нам – могли б усе.
Все рідше ми радіємо рокам –
Із кожним роком важчає дорога.
Все менше й рідше кажемо: «Я сам!»,
Й самі ж радієм, якщо є підмога.
Напевно, ми мудрієм з року в рік -
Хоча не всі, звичайно, у це вірять.
…Але допоки живе чоловік,
Він звик своє життя по собі мірять.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881846
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.07.2020
автор: Павло Коваленко