ГОСТІ НА ПОРОЗІ

                       Хоч  ми  їздили  до  бабусі  та  дідуся  дуже  часто,  а  влітку  я  тут  сиділа  тижнями  і  місяцями,  та  я  себе  гостею  не  вважала.  Щодня  приходили  і  приїздили  в  гості  інші.  
                         Майже  через  день  стареньким  велосипедом  приїздив  кум  Щур,  хоч  кумом  він  був  тьоті  Олі,  та  так  його  називали  всі.  Завжди  привозив  дві  цукерки,  інколи  яблук,  чи  горіхів,  сідав  у  коридорі  край  столу  і  розказував  сільські  новини.  Передавав  привіт  від  Йосипівни,  та  від  білоруських  родичів.  Інколи  хвалився  уловом  коли  їхав  з  рибалки,  бувало  що  на  сковорідку  й  карасів  давав.  Потім  з  торбини  виставляв  банку  з  окрайцем  хліба  всередині,  а  бабуся  натомість  давала  йому  полвнісіньку  банку  молока  та  ще  якихось  гостинців  Йосипівній  передавала.  Бабусю  він  називав  «нянею»,  бо  вона  його  виховувала  змалечку,  а  бабуся  танула  від  цих  слів,  насипала  якоїсь  смачної  страви,  ще  й  чарку  наливала  гостеві.
                             Інколи  влітку  кум  приїздив  до  нас  зі  своїми  родичами  з  Росії  та  Білорусі  і  тоді  починалася  гульня.  Столи  ломилися,  всі  весело  спілкувалися,  фотографувалися,  а  потім  дядько  Сашко,  який  був  військовим  підпалив  димову  шашку,  то  диму  було  на  всю  Казенщину.  І  сусіди  думали,  що  війна  почалась.
                             Коли  починалися  весняні  роботи  на  городі  з  Пирятина  на  батьківщину  приїздила  баба  Галька  Зозуля,  та  її  ми  називала  Пашка,  або  Пащина.  Вона  силилася  в  залі  в  бабусі  й  дідуся  і  почувалася,  як  вдома.  День  вона  щось  робила  на  городі  та  біля  своєї  розваленої  мазанки,  яку  так  і  не  продала  за  «доняри»,  а  їсти  приходила  вчасно  до  нас.  Бабуся  намагалася  догодити,  щоб  і  смачного  зготувати  і  новеньке  постелити.  А  баба  Пашка  була  хитра,  трохи  не  дочувала,  коли  її  кликали  або  просили,  і  все  чула  коли  пошепки  розказували  якийсь  секрет.  Іноді  вона  качала  свої  права,  то  телевізор  голосно,  то  взагалі  він  їй  заважав,  то  ми  занадто  шуміли,  то  Гнідинчани  лишилися  ночувать,  коли  їй  і  так  мало  місця  в  гостях.  Взимку  вона  писала  листи  з  Пирятина,  про  те  як  живе  Улька  та  її  діти,  а  коли  приїздила  то  привозила  цукерки  «Наталка  Полтавка»  та  вафлі  на  гостинець.
                       Кілька  разів  за  мою  пам'ять  з  сумщини  являлися  бабусині  родичі:  її  брат  дід  Тиміш,  та  його  донька  тьотя  Надя.  Ми  надзвичайно  раділи  їх  приїзду,  бо  бачилися  дуже  рідко,  може  раз  в  кілька  десятиліть.
                             Щодня  приходили  місцеві  родичі  то  дід  Федір  зазирав,  бо  самому  вдома  самотньо,  то  дід  Дубинник  приходив  по  цигарки  до  дідуся,  то  Дідун  ділився  сільськими  плітками,  то  баба  Пріська  приходила  щоб  насміятися  самій,  і  розсмішити  інших,  то  по  молоко  йшли  люди,  або  рибалки  лишали  велосипеда  коли  йшли  до  ставка.
                           У  всій  круговерті  гостей,  ми  почувалися  господарями,  адже  часто  нам  перепадало  якогось  гостинця,  що  приносили  гості.
                         

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881970
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.07.2020
автор: Інна Рубан-Оленіч