Не стану нарікать… Хто я у цьому світі?.. Я можу лиш просить:
- Допоможи! Нам підкажи усім, як тепер жити? Куди не глянь, біди
там є сліди. Ходить вона нечутно, де захоче, і залишає скрізь лиш
сльози й біль. І чую я:
- Вперед іди, сміливо, ти по Моїх слідах, у силу й доброту Мою повір.
Радій, що сонце бачиш й синє небо, розквітлій квітці ніжній порадій.
Прислухайсь, як лунає дзвінко ( то для тебе) малої пташки ніжний спів.
І дощ рясний шумить, поглянь, над садом, де поміж листя зріють вже
плоди. Такі веселі і такі барвисті... Навчися помічать мої сліди.
Для вас ще й райдугу у хмарі гарну маю. Над житнім полечком яскра-
во так горить! Цвіт її, ніжний, кольорами, зуміє в світі всіх-усіх зігріть.
Біда піде сама собою, вже їй не буде вороття. Радій усьому, що ство-
рено для тебе. Все, що від Мене є, несе в собі Життя.
Не стану нарікати… Бо ж навіщо? Хоч з гіркотою є тепер наш час.
Життя вперед веде нас за собою. Воно прекрасне, створено для нас.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881993
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.07.2020
автор: Надія Башинська