Знаєте,  як  це  буває...  Коли  за  людиною  віється  таке  собі  невидиме,  але  на  диво  тривке  та  незворушне...  (Як  ліпше  окреслити?...)...  Ярлик?  О!...    -  Репутація!...  Чи,  як  модно  сьогодні  константувати  -  імідж!!!
       Він  -  Є!    У  кожного  -  свій-приватний  і  водночас  такий,  що  нам  не  належить,  а  є  "інтелектуальною"  власністю  тих,  хто  нас  "добре"  знає!  
       Лише  ось  яка  проблема...  А  чи  кожен  з  нас  пізнав  себе  настільки  бездоганно,  щоб  мати  право  і  відповідальність  вимірювати...,  виписувати...  і  чіпляти  Ярлики-Вартісність  усім,  хто  трапляється  на  Шляху?
         "Немає  людей  настільки  поганих,  як  у  свої  найгірші  миті,-  так  само,  як  нема  людей  настільки  добрих,  як  у  свої  найкращі  миті..."...  Як  не  любити  філософізм  Дочинця,  його  Криничара  та  Горянина?  Як  не  захоплюватись  народним  космізмом  його  Вічника?    Тією  небуденною  посполитістю  людської  Душі,  власниками  якої  є  не  лише  вони,  а  й  -  МИ!
         О!...  Якби  ж  ми  вміли  посміхатись!  Сміятись  над  собою...  Зі  своїх  слабкостей...  Недоречностей...
         Боже!  Подай  нам  здібність  з  гумором  ставитись  до  власних  недоліків!  Щоб  сприймати  один  одного  не  за  ярликами...  Щоб  не  бути  суддями-прокураторами  та  бабами  -  хвеськами  язикатимси

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882065
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.07.2020
автор: Іванюк Ірина