Далеко від села, ген-ген під лісом,
Дивакуватий жив собі Михань.
І ґазда з нього був, ба, навіть цісар
Всіх диких хащ, усіх, куди не глянь.
Мав і в селі, бувало, інтереси:
Для них, «цивілізації творців»,
В’язав щоліта віники з берези,
Натомість пхав в кишеню папірці.
В неділю, в понеділок, чи вівторок
Однаково показувався в світ.
І хоч було йому заледве сорок,
Чомусь здавалось, що старезний дід.
Скуйовджений, нечесаний самітник,
Що страху наганяв на дітвору,
Носив поверх химерного лахміття
Не менш химерний скручений очкур.
І дітлахи сахались бідолахи,
Ще б пак – причинний, не такий, як всі.
А він, Михань, не скривдив і комахи,
Дивакуватий страж глухих лісів.
квітень 2015 р., збірка «Шлях додому»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882199
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.07.2020
автор: Надія Бойко