Хочу знову більше я
тобі з трибун віщати.
Щоб ота, моя фізіономія,
завжди могла втішати.
В годину болю і журби
яку зробили, але не ми,
оті пройдисвіти - вони.
Нас всіх пустелею вели,
що тут скажеш, видно
геть брудне уже вікно.
Маю засіб від біди,
ти трохи правда, заплати.
Я ж так уже давно
люблю дивитися кіно,
де біль від мене,
наче, щось священне,
коли межі для горя
немає краю в моря.
Так шаленію і горю,
коли кажу, що вірю.
У день прийдешній,
де каплі сердечні
на Кубі цукру,
там же і ікру,
я жду, сигару,
бо після перегару
за вашу і нашу
"спільну" перемогу
треба швидко відійти,
щоб знову не втямки
люд жив подіями таки,
всі ж ми дітлахи.
Я - керую, а ти - жди.
Мчать елітні поєзди,
свято буде на болоті,
в пластику, позолоті.
Хочеш - на, я поділюсь,
тим, що ти мені даєш,
але знай і розізлюсь
захоч багато - пропадеш!
Прямо цього не скажу,
у владі є місце віражу
от дивись - покажу.
Коли на пляжі я лежу,-
а ти бур"ян, на городі
воно так завжди в моді.
бо то є сильно - на підводі.
Все чесно, обоє на природі.
Далі. Всі рахуєм гроші,
я твої і ти свої,
а інших же нема,
у тому вся система...
Та, щось ми глибоко ідемо
розговорився я скажено,
нічого, всіх іще порвемо
під лозунг правди звемо
і з нею сила як завжди!
От тільки честі не буди,
своєї...
не моєї, її нема
різна капає сльоза,
щастя, горя...
Тільки...
я так сумую за тобою,
як за праведной душою,
де вчинок кожен розуміння
це спільне люду володіння.
Пейзаж він скрізь один,
коли після тривог і днин,
на нову битву ти ідеш,
я знаю, цьому немає меж.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882457
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.07.2020
автор: Urban_Kaban