Прощаю, забуваючи той біль,
Який пронизував і вивертав назовні,
Думки шліфую вперто невгамовні,
Вони ж летять роями звідусіль.
Скидає пути зраджене єство,
До сонця паростки протягуючи ревно.
Прощаю вкотре, відступає темне,
І духу вир не стримує ніхто.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882544
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.07.2020
автор: Оксана Дністран