Все ніби просто, і без зобов’язань,
Є ти і я, і ця легенька злива,
Що кучері куйовдить статним в’язам,
Полоще трави краплями ліниво.
Дрижать від холоду тендітні вільхи —
Їм, як і нам, не дуже то й комфортно.
Є ти і я — такі, здається, вільні,
І ці пейзажі — строгі, як офорти.
Хіба потрібна вдавана свобода,
Коли насправді ми — самотні в’язні?
Ми мовчимо… І настрій — як погода…
І так не просто, хоч без зобов’язань…
© Володимир Присяжнюк,
12.07.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882659
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.07.2020
автор: Володимир Присяжнюк