Розхитай мене, вітре, на гойдалці!
Піднеси між зеленим листям,
Чорним медом старої шовковиці
Понад рідним з дитинства обійстям!
Наспівай призабуту мелодію,
Коли я із дитинством прощалася,
Коли йшла за далекі обрії,
Хоч не раз сюди поверталася.
Розкажи, як розлуку витримує
Рідна хата, ще вчора з колискою?
І чи грім так само вигримує?
Блискавиця так само виблискує?
Знов, бешкетник, заплутав волосся…
Ти ще граєшся – я вже сива.
Ти зпалакав? Шкодуєш?.. Здалося.
Пригадай – я була тут щаслива…
Притомився? Присядь на призьбі.
У садку розтеклись ромашки…
Пахне липа. В батьківській садибі
Молоком пахнуть глиняні чашки…
І щасливим моїм дитинством,
Й матіолою понад ґанком,
Яка доки ще сонце блисне,
Розливалася на світанку…
Розхитай мене, вітре, на гойдалці!
Щоб вернулась в дитинство розхристане,
Де смакують найкраще шовковиці,
Де вимірюють кроками відстані!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882752
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.07.2020
автор: Волинянка