Синє небо, як ті очі,
Що вп»ялись безжально в душу.
Дивляться щодня й щоночі,
А я з цим миритись мушу.
Озовусь, а воно мовчки
Хмари з сумом кудись гонить.
Зронить сліз рясні поточки,
Та до мене ж не гомонить…
Мовчазне, холодом дише,
Тим мовчанням душу ранить.
То дощем поеми пише,
То в світ спогадів заманить.
В синім небі в літні ночі
Зорі миготять, палають.
А там…. карі й сині очі
Одне одного шукають…
12.07.2020 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882887
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.07.2020
автор: Валентина Рубан