Відчуйте світ таким, як я мовчу.
Яскраві фарби.Мелодійні звуки.
Та цілі гори прикрощів і муки,
І що без слів душею шепочу.
Ну звідки це? З токсичності дитинства?
Коли щось роблять, протилежнеє говорять,
Це наші діти, певно що повторять,
Страшні й жорсткі уроки материнства.
Чи коли в собі я чавила жалість.
До себе, до людей і до природи.
Долю і хист -немов вінок на води,
Нехай пливе – треную витривалість.
Або коли з гіркого болю мутить,
Немовби кіл у мізки,-«Зараз треба!»
Кому я винна? Де мій шлях до неба?
Якщо відмовлюсь, кого це засмутить?
Рублі, долари – це лише папери.
Не варто їх як ціль життя вводити,
Хіба « Добраніч!» зможуть говорити?
Чи пити чай і їсти з ним еклери?
Яка різниця брокер ти чи майстер?
Коли в тобі немає більше Бога.
Нікуди не веде твоя дорога,
І душу твою забере Чугайстер.
Це молодість, буває, колобродить.
А прийде зрілість чітко розумієш:
Немає сенсу що і як ти сієш,
Важливо те, що з тих посівів сходить.
Оксана Самохліб 2018р.
@KseniBerkeli
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882957
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.07.2020
автор: Ksenia Samohleb