…а, між іншим, знаю – не маю права
І не меншає світ, щоб сказати тобі – люба.
Я вірив у провидіння, у босі ноги, що носять сандалії,
А з ними й тим хто кричав: - Варрава, -
В повітря (що подих бога), з якого тебе й придумав.
Тільки й роздуми, що про тебе:
Млосний погляд, жіночність; що стегна викручують знаки.
Я тлумачив на власну користь їх, як причинно,
Так признатися і без потреби.
Тепер, як завжди, я безправний, сумний кавалер.
Заздрю тим хто торкається уст твоїх, рук і більше…
А ще простоті з якою кричать про своє
Вони: A la guerre comme a la guerre!
Розписавшись у лоні безликим і білим віршем.
Я любив вас, здається, тепер вже, здається, любив.
А тому, залишилось признати поразку, що фатум
В який так напевно і трепетно вірила ти
Не стався. А сталось по волі лихих, не повірених дій,
Що плутають пристрасть
З любов’ю, але постфактум.
18.07.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883114
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.07.2020
автор: Володимир Каразуб