Я го́лосно не вмію жити,
Не знаю, вада це, чи ні,
Але у тиші, крім тужити,
Я можу ще й складать вірші…
В заду́мливій з собою тиші
Я чую совісті слова,
І щоб не гризли її миші,
Стараюсь їх не допускать…
Люблю я тишу на природі,
Почути звуки її всі,
Розгадуючи вічні ко́ди
Живого всього на землі…
Буває й гучно у цій тиші
Думка́м моїм і почуттям,
В них бореться мій верх і днище,
Між ними все моє життя…
Буває вовком виє тиша,
Сумлінням рветься на шматки,
В ній Божа справедливість дише,
Будує до душі містки…
І на життєвих перехрестях
Від Бога совість не згуби,
Не потони у децибелах,
В собі Людину не убий!
18.07.20
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883128
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.07.2020
автор: Галя Костенко