Чомусь душа моя втомилась,
Зігнулась змучено в мені,
До стін тілесних притулилась,
Де ліхтарів горять вогні.
Де нічка ходить по бруківці,
Снують ще люди і авто,
Стоїть з думками наодинці,
І мокне під дощем пальто.
І я б могла її забрати
З-під неба ночі, що дощить,
Та, певно, краще не чіпати,
Нехай ще трішки постоїть.
Мабуть, їй треба відпочити,
Побути десь на самоті,
В калюжі ноги помочити,
І прогулятись по сльоті.
Неначе світ, парадоксальна,
Бреде рядочками вірша,
Така, як дощ, сентементальна,
Моя притомлена душа...
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883153
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.07.2020
автор: Sukhovilova