Мазуту й пилу стомлених доріг
Стернею поля наковтався вечір…
Спиніть же, люди, свій шалений біг,
Не місце в добрих душах порожнечі!
Спинися, земле! В чому твоя суть?
Куди ти, людство, де твої надії?
Чому вони для тебе не цвітуть?
Хто над тобою темряву розвіє?
Пустіють душі від гучних корид,
Серця важніють, гіркнуть від облуди.
Спиніться, люди, бо минає світ,
Бо, може завтра ‒ [i]завтра[/i] вже не буде?..
Бо так не можна, близько бо кінець!
І що собою змінить порожнечу?!
А їй не місце в затишку сердець,
Які живуть і розуміють: в
е
ч
і
р
...
(с)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883227
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.07.2020
автор: Віктор Вікторович МАРКОВЕЦЬ