Людина з’являється в світ
слабка й одна -
з утроби звільняє живіт
як вирин з дна.
Душа її прагне в політ
весь час кудись
на протязі прожитих літ
униз чи ввись.
Життя людське як божий дар
або каприз,
і тягнуть гріхи, як тягар,
до дна униз.
Доля приймає удар
у повний зріст,
рятують і гріють, як жар,
молитва й піст.
Щира віра в Бога –
спасіння міст –
людям дає допомогу
до сіл і міст,
Людина осилить дорогу,
якщо піде,
коли не порушить строго
заповіді ніде.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883339
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.07.2020
автор: Павло Коваленко