[youtube]https://youtu.be/4Vi-LeU3kKg[/youtube]
[i][b][color="#760980"]До тебе так непросто долетіть,
хоч лічишся найближчою зорею.
Коли прокинусь у ранкову мить.
тобою марю крізь нічну кирею.
Як ти встаєш – то за тобою й день,
мої уста ти ніжно так цілуєш,
на вулиці й у хаті – нітелень…
Лиш птаство в лісі! Ти його ґвалтуєш.
Зігрієш душу – і уже добро:
воно насправді лагідно бадьорить,
нехай, хоч біс й ударить під ребро,
усе гучніше гам стає надворі.
О сонечко! Моя свята зоря!
Світи ж у душу, дасть Бог, не востаннє…
І лине заклик владний з вівтаря:
"Люби мене до краю, до заклання,
бо я твоє – одвіку – божество,
твоя зоря – і перша, і остання,
життя твого безмежне торжество,
незвідане,
невимовне
кохання".[/color]
[/b]
20.07.2020
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883444
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.07.2020
автор: Олекса Удайко