Так довго збираєшся з точки скрутити кому,
Мов безліч рядків напишеш згори униз.
Немов жалюзі опустиш на вікна дому,
В якому дубові двері - знаки реприз.
Написано двадцять, а скоро прибуде тридцять...
Уроків, кома, років, кома, плем’я дефіс епох.
Дубова оправа дзеркал не схопила прожиті лиця,
Можливо, спіймає кома, а за комою буде бог?!
В голові не вкладається – вічність; за часом – спогади…
Недоречно, наплутано, з поспіхом, – ох і ах!
Наче з потягом, тануть: рейки, вокзали, погляди,
І вічне повторення сонця в перонних рядах.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883454
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.07.2020
автор: Володимир Каразуб