Креше іскри залізниця --
Їде потяг до столиці,
Від державного кордону
Тягне змучені вагони.
Вікна глипають немиті
На роки, віки прожиті.
Справа зліва, мов руїна,
Незалежна Україна.
Ніби з довгого полону,
Щойно вирвалась додому --
Вся обдерта, ледь не боса
І вчувається ще й досі
Вздовж віків, з часів бездонних
Хрип жорстокої погоні.
Хто в погоні тій, Вкраїно,
Не вгризався в твоє тіло?
Надра висмоктані, душі
Чи безбожні, чи байдужі,
З геном ляку й недовіри. . .
Попили крови вампіри.
То посланець Люципера
Об'являє нову еру
І імперія царату,
Мов проста селянська хата,
Полиха страшним вогнем,
Мор і глад, і брат на брата
З люттю в серці йдуть з мечем.
То впаде на людські душі
Учень лисого вождя
Й шосту частку всеї суші
Вкриє хмарою біда.
І дуби тисячолітні
Порубали вражі діти,
Та коріння їх глибинне
Залишилось, бо безсилі
Виявлялися аркани,
Хижі воїнські султани,
Зброя, кров, вогонь без міри
І тріскуча лють Сибіру. . .
Ще ніякі хлопці вчені
Не злічили незліченні
Тьми і тьми, і тьми народу,
Що з річок тут брали воду.
Потом, кров'ю та кістками
Землю в спадщину плекали,
Щоб їх "правнуки погані "*
Чорноземи мали гарні,
Кращі в світі чорноземи --
Всім на заздрість, мов поеми.
Та не відає нащадок
Де той витік, де початок --
Рідко іскорка де зблисне
З тьми віків до Гостомисла.
Уявити не беруся
Що сказали б горді руси,
Глянувши хоч навздогінці,
На сучасних українців,
Що й ім'я своє віддали,
Мову рідну занедбали,
Запаскудили землицю,
А поблизу від столиці
Влаштували справжнє пекло.
Аж на всій планеті смеркло!
Ой, панове козаки,
Славні запорожці,
Як з великої ріки
Познущались наші хлопці!
Ваші пасіки медові ,
Тихі плавні загадкові
Повні риби й дичини --
Рай для птаства щовесни,
Громовий граніт порогів
І могили, і церкви
Все втопили в штучнім морі. . .
Не зраділи б, певно, ви.
Креше іскри залізниця --
Їде потяг до столиці.
Не в орду часів Батия,
А до града князя Кия.
А у граді дзвонять дзвони --
Не кінчається погоня. . .
*Тарас Шевченко :"І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм..."
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883767
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.07.2020
автор: Mikl47