У страхів своїх в полоні йти,
Як по льоду, по життю, повільно...
Жалюгідне давнє задовільно
Зруйнувати не дає мости...
Голову підняти не дає,
В дзеркалі озер себе любити...
Щось безглузде весело робити
І радіти, що воно твоє...
Відчуття провини, що жива,
Хоч те задовільно натягнули...
Пережите й приспане минуле
В майбутті виходить на жнива...
Таврували розчерком пера...
І душа маленька зрозуміла,
На третину залишились крила,
То й на трійку від життя добра...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883786
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.07.2020
автор: Анна Шульке