Я дочекаюсь того часу,
коли вітри та буревії,
залишать в спокої ту чашу,
де будні ти живеш важкії.
Я дочекаюсь, безсумнівно,
інакше - нічого не варте,
кохання - щедре та наївне,
у долі що стоїть на варті.
Я дочекаюсь ту годину,
коли ти, стомлений роками,
приїдеш дощової днини,
і ми зустрінемось руками.
І ми зустрінемось, зіллємся,
як подумки давно та міцно.
Удвох промовимо: здаємся,
що врешті-решт, цілком, логічно
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883836
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.07.2020
автор: Оксана Квитка