В кінці неозорого поля,
Де сонце встає золоте,
Сидить на окраєчку доля,
І в косу дороги плете.
А потім по них ідуть люди,
Нових зустрічають людей,
Будують мости і споруди,
Фонтани і сотні алей.
В щось вірять і щиро кохають,
Втрачають, знаходять, живуть,
Приходять у світ, помирають,
Дорогами долі ідуть.
Яка, розпелехана вітром,
Де сонце встає золоте
Сидить, і милуючись світом,
Дороги у косу плете.
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=883952
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.07.2020
автор: Sukhovilova