#Віршімененепокидають
6дн.
* * *
Клен мій рідний коло дому
Так дивився в сині очі
І мої, й небес розлому
В білих хмарах непорочних…
Що ти бачив – чи майбутнє?
Відлечу в життя далеко,
А над хатою ледь чутно
Знаю, плачуть дві лелеки…
Зоряна роса
* * *
Промінь зблиснув із-під вії
Тополиних віт і пуху,
Розбудив святії мрії,
Злитись з світом чистим духом.
Сім’я щастя – у землицю,
Їх полити із криниці,
Як ростимуть, кожну днинку,
Словом-зерням на сторінку…
* * *
Сутінки розвіялись,
Золотавий пил –
Обійнявши крилами,
Вже несе що сил
Над світами милими,
В зоряній росі,
У Молочнім килимі –
Божий шлях для всіх…
* * *
Висока нота коливає ніч.
Пасе отару зір – ген, Місяченько,
Підморгує ласкаво так мені
І перстеневий камінь потаємно
Виблискує… З небес же Стожари
Тонесеньку канву нічного тину
Несуть крізь бісер зір і сон хмарини,
Чи нотний стан. Музичні шлють дари…
* * *
Зсвітилося, о Господи,
Сподобитись зорі –
В Твоїх очах, як в овиді,
Я знизу – Ти вгорі.
Твій усміх мудрий, Отче наш,
Несеш в серця крізь час;
Мов, кажеш: «Не твоя вина,
І не твоя печаль.
Все лине, як повинно буть,
Як чорне й біле тло».
Тож іспит цей, хоч верть, хоч круть,
Все рівно принесло б…
* * *
Хто я? Либонь дзвіночок степовий…
Ця широчінь сп’янить кого завгодно –
Ген, на могилі скіфській, віковій,
В пухнастих волотях ковилу срібне гроно…
Як одинак у часі я ось цім –
Все дзеленчу гармонію симфоній.
Чи вчує хтось, поки не грянув грім?
– Любов й Краса спасуть в земному лоні.
* * *
Сполох мрій, прилітай персеїдами,
Крізь світи – процвітають й тепер –
Ніжно в серце злотавими зернями,
Щоб звільнитись від марева перл
Цього світу, що може й потрібного,
У високій же волі Твоїй?
Де лукавість безчестя потрійного
Тче думок, невеселий цей рій…
* * *
Жовте світло каганця,
Як рухливе те курча,
Все біжить папером білим
В потаємності незрілій
Того першого вірша –
В нім розквітчана душа
Так злетіти захотіла,
Де нема тяжіння тіла…
* * *
Легенькою хмаринкою злечу
В блакить очей небесних, Земле мила,
Де суєту невігластва не чуть,
Душа так легкості і Світла захотіла…
Бо частку від Творця, як цвіт весни
І дихання лелечого, відтоді,
Взяла з собою в первородні сни,
У матричному, розчинившись коді…
Казковий птах
О літо, жадане літо –
Минаєш, як дивний сон:
Марніють потроху квіти,
Вже листя спадає з крон…
Плоди золоті небесні
Медовий знесли нектар
У пам'ять про білі весни.
Ніч. Місяць – між зір, вівтар…
О літо, жадане літо –
Несеш прохолоду з гір,
А чайки над білим світом
І морем кричать: «Повір…
У радість, у Вічність, крила,
Любов і добро в серцях…»
Планета най рідна, мила –
Ти з Людством казковий Птах…
Синій кіт
В ночі синій – синій кіт
Із вогненних двічі міт
Блимнув й зник у синіх сутінках воріт.
Чи знайшов собі коня,
В домового перейняв –
Круг ялин гарцює, новорічних свят…
А хурделиця гуде,
Сніговий крізь хугу йде.
Дід Мороз на санях серед лісу десь…
Біла, біла борода
Із заметів вигляда,
А червона одіж майорить крізь даль.
Там сорока стрекотить.
Зайцю виглянуть кортить,
А синиць так цілий гурт – обсіли тин.
Місяць, рогом із сосни,
Бачить фантастичні сни.
Десь далеко, чи у вусі дзвін бринить…
В ночі синій – синій кіт
На коні об’їхав світ
І привіз нам невеличкий заповіт:
«Щоб жили на радість всім
Літ сімнадцять раз по сім,
Берегли Природу й дім у всій Красі.»
23.01.2010р.
На фото: Город инков Мачу-Пикчу, Перу
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884028
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.07.2020
автор: Променистий менестрель