Поле пшеничне, як море безкрає,
По рідних просторах вітер гуляє.
Лагідний голос чується стишка,
Про щось повідають Кукіль і Волошка.
Кохану Кукіль до себе' пригортає,
Бо кращої в світі за неї немає.
Струнка і пригожа, - ті сині очиці,
Що в їх глибині можна лише втопиться.
Проходять вагання, минають години...
Кохання вже спито... все до краплини.
Красою Кукіль Волошку полонить,
Медові вуста цілує і мовить :
- Волошко кохана, в пшеничному полі
Давай поєднаєм навік наші долі.
Бо жито, пшениця - в потребах насущних.
Кохання залишим - взірцем невмирущим.
Так і зростають у хлібному полі :
Кукіль і Волошка - обвінчані долі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884053
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.07.2020
автор: Галина Лябук