Ледь видніється сонце в тумані,
Теплий промінь заплутавсь в дротах.
Старий клен теж у димній пошані,
Він стоїть на довічних чатах.
Сторожить дощем вмиті віконця,
Раптом вчується сміх дітвори.
Там живильна притихла криниця,
В ній гудуть заблукалі вітри.
Деревій схилив голову білу,
Шаль імлиста йому до лиця.
Закохавсь в паперівку несміло,
В унісон б’ються їхні серця.
Ще стерня пахне впалим колоссям,
Тим достатком, здобутим в трудах.
Щоб добро у родині велося,
Щоб в очах іскри щастя - не страх.
27.07.20
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884174
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.07.2020
автор: Валентина Ланевич