ПІСНІ МОГО ЖИТТЯ
(Із збірки "Срібна місячна доріжка")
Рід мами був співучим.
Вечорами, коли вже сутеніло, родичі часто збиралися разом, сідали на призьбі, і на траві, в коло і співали на три-чотири голоси:
...По Дону гуляет, по Дону гуляет
По Дону гуляет казак молодой...
Пізніш я довідалася, що є багато віріантів цієї пісні, але жодного разу не чула той, який співала мені мама. Мамина пісня закінчувалася сумно, словами нареченої, що потопає в річці.
Циганка колись нагадала їй загибель прямо під час «весільного поїзда».
...Несчастна девчонка, несчастна растёшь,
Кого верно любишь, замуж не пойдёшь...
...Поедешь венчаться - утонешь в реке...
Але дівчина вирішила перехитрити долю:
...Мой папа богатый построит мне мост,
Построит мне мост на три тысячи вёрст...
Та ось, навіть міст не допроміг:
...Вот тронулся поезд, обрушился мост...
І посеред хвиль ріки лунає останнє прохання дівчини:
...Ах, дайте гитару, ах дайте гитару,
Ах, дайте гитару, я песню спою,
Я песню спою про цыганку мою...
У мами був високий чистий голос, але вона, людина сором’язлива, співала дуже рідко. В ранньому дитинстві я засинала під звучання срібного струмочка колискової:
...Спи, моя радость, усни,
В доме погасли огни,
Птички затихли в саду,
Рыбки уснули в пруду,
Месяц на небе блестит,
Месяц в окошко глядит,
Глазки скорее сомкни,
Спи, моя радость, усни.
Усни, усни. Усни, усни...
Тато співати не вмів, але розумів, цінив і музику, і чисте, поетичне звучання «слова» в піснях. Бо сам був поетом, добре знав і любив українську мову, завжди розмовляв українською, і вірші писав тільки українською мовою. Та хіба ж можна без хвилювання слухати українську пісню:
...Місяць на небі, зіронька сяє,
Тихо по морю човен пливе,
В човні дівчина пісню співає,
А козак чує, серденько мре.
Ой, очі, очі! Очі дівочі,
Темні, як нічка, ясні, як день,
Ви ж мене, очі, плакать навчили,
Де ж ви навчились зводить людей?
Батько був людиною щедрою, компанійською. Часто після демонстрації на Перше Травня, або Сьоме Листопада, запрошував в гості колег-вчителів. Мама знала цю його слабину, і завжди готувала якісь наїдки до свят.
Під час цих дружніх частувань нерідко лунали пісні. Мені дуже подобалася «Вечер на рейде»:
… Споёмте, друзья, ведь завтра в поход,
Уйдём в предрассветный туман,
Споём веселей, пусть нам подпоёт
Седой боевой капитан.
Прощай, любимый город,
Уходим завтра в море.
И ранней порой мелькнёт за кормой
Знакомый платок голубой...
Перед моїм внутрішнім поглядом поставав неоглядний, сяючий в променях вранішнього сонця морський простір, і тріпотала під легеньким вітерцем блакитна хустинка в піднятій руці дівчини, що стояла на безлюдному піщаному березі моря.
Де я бачила море? Адже в ті часи ніколи на морі не була. Може цей пейзаж прийшов до мене з генами від невідомих мені далеких пращурів?
А може, я побачила його в кіно?
Далі буде
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884228
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.07.2020
автор: Людмила Григорівна