ПІСНІ МОГО ЖИТТЯ
(Із збірки "Срібна місчна доріжка")
Студентські роки...
Чудовий час! Час надій і сподівань.
Ти вже дещо знаєш, і дещо значиш у житті: мету намічено, шлях обрано.
І ти вже йдеш до мети. Але все ще попереду.
Все ще тільки починається...
В ту пору я жила в студентському гуртожитку.
Весна вже буяла на повну силу, все навкруги аж пашіло ароматами квітів і кохання.
Якось прокинулася посеред ночі. Неясні, незрозумілі, невідомі мені раніше, жагучі бажання хвилювали моє юне сердечко, примушували стискатися і тріпотіти в передчутті чогось великого, світлого, ще
незвіданого.
Я підійшла до розчиненого вікна і, обіпершись ліктями об підвіконня, на повні груди вбирала в себе благоуханну свіжість весняного пробудження Природи.
Тиша... Тиша і вогні великого міста.
І раптом, незримою хвилею тихо припливла і полинула, заворожила пісня:
...Поздней ночью мы вдвоём грезим и поём,
Только каждый, только каждый о своём.
Отчего так быстро, ночь, ты уходишь прочь?
И не хочешь мне помочь? А я не спал всю ночь,
Всю ночь, всю ночь.
Ла-ла, ла-ла. Ла-ла, ла-ла. Всю ночь, всю ночь.
У влюблённого мечты ясны и чисты,
Как похожи, как похожи, я и ты,
Если близится весна, людям не до сна,
Ты в кого же влюблена? В кого ты влюблена,
Луна, Луна?
Ла-ла, ла-ла. Ла-ла, ла-ла. Луна, Луна...
Напевне, десь поряд, у сусідньому, чоловічому гуртожитку, так, як і мені, не спалося молодому хлопцеві, і він включив радіолу, поставив платівку.
Хто він? Чия душа відчула мої переживання і відгукнулася, трохи торкнувшись словами пісні таїни нашого життя.
Того невідомого, що поки було лише очікуванням, передчуттям, увертюрою, майбуттям, яке обов’язково повинне відбутися, прийти до кожної людини.
Бо саме для цього ми приходимо в світ, саме для цього він створений.
І це є - ЛЮБОВ!
Перший телевізор. Ми з чоловіком робили перші кроки в нашому подружньому житті. Телевізор “дістали”, та ще і в кредит, по великому «блату».
Це був «Рекорд», чорно-білий, з малесеньким екранчиком.
Передачі йшли тільки вечорами і тілько по двом каналам.
Та, незважаючи на це, кордони нашого світу розширилися. Ми тепер не тільки чули, але й бачили виконавців.
Саме тоді, з екрану телевізора в наше життя владно увійшов і запам’ятався дуже худий, нескладний, але принадно-красивий молодий чоловік, з палаючим поглядом і нервовою кривизною губ. Він дуже емоційно, так, що аж душа завмирала, сильним, красивим баритоном закликав:
...Люди мира, на минуту встаньте!
Слушайте, слушайте: звенит со всех сторон,
Это раздаётся в Бухенвальде
Колокольный звон, колокольный звон.
Это возродилась и окрепла
В наших душах праведная кровь,
Это жертвы поднялись из пепла
И воззвали вновь, и воззвали вновь.
И воззвали! И воззвали! И воззвали вновь!...
Муслім Магомаєв.
Який голос! Який репертуар! Який талант!
Хотілося слухати і слухати. Як я мріяла побувати на його концерті, почути і побачити його «наживо»!
Не збулось!
Хоча було: ось тут, поряд. Було здійснення бажання. Уже були в руках квитки на його концерт, які вдалося придбати з великими потугами на отой один-єдиний концерт, який він мав дати в нашому невеликому місті.
Уже прийшли ми в міський палац культури і... - побачили об’яву, що через хворобу співака концерт відміняється і можна здати квитки.
Не здійснилося бажання. І не здійсниться. Пішов із життя Муслім Магомаєв. Щемно зойкнула душа від тої звістки, ніби втратила я когось із близької рідні.
Жаль! Але залишилися записи його виступів. Інколи транслюють їх по радіо, і по телевізору. І завжди з завмиранням серця я слухаю:
...Ты, моя мелодия, я - твой преданный Орфей,
Дни, что нами пройдены,
помнят свет нежности твоей.
Стань моей Вселенною,
смолкнувшие струны оживи,
Сердцу вдохновенному верни мелодию любви...
В юності з творчістю багатьох співаків я познайомилася завдяки кіно. На останніх сеансах перед початком фільму показували документальні кінострічки про творчий шлях видатних співаків.
Дякуючи їм, я довідалася про оперну співачку Ларису Руденко (була ще й Бела Руденко, більш знана). Але це Лариса Руденко босоніж, пішки прийшла з села в Київ, щоб вступити до консерваторії.
Були ще фільми про Дмитра Гнатюка, Миколу Кондратюка, Бориса Гмирю, Івана Козловського, Сергія Лємешева, і багатьох інших.
Запам’яталося, з якою майстерністю виконував Борис Гмиря пісню-жарт про чотирьох капуцинів:
… Четыре капуцина пришли молиться в сад.
Вокруг цветут маслины и зреет виноград:
«Слава Тебе, Господи наш,
Благословенье Ты нам дашь,
Славим Тебя, сердцем любя,
На все лады, за все труды»...
Так і бачиш покірливих, благопристойних капуцинів, непорушних у вірі.
Але ось голос співака змінюється:
...Вдруг видят капуцины русалку у пруда,
Прекрасная картина, прозрачная вода!
«Слава Тебе, Господи наш,
Благословенье Ты нам дашь,
Славим Тебя, сердцем любя,
На все лады, за все труды»...
Тембр голосу, інтонації, ритм виконання передають внутрішній стан капуцинів, їх сум’яття перед неочікуваною спокусою.
Але русалка відпливла, зникла. А капуцини прийшли до тями і ось, в голосі співака звучить відчай, каяття і благання про помилування за невільний гріх.
Що тут казати? Майстерність вищого гатунку! Це треба бачити і чути.
Дуже хотілося б зараз переглянути ці фільми. Але у сучасного телебачення свої плани, і свої фільми. На жаль.
Далі буде
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884407
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.07.2020
автор: Людмила Григорівна