П’ють воду зорі з сивого Дніпра,
Холодну, чисту, правда, трохи сиву,
Чи не тому, що мало знав добра,
Й не одного земля згубила сина?
У цім, повінчанім із бідами краю,
Де брат на брата часто йшов війною,
Краса цвіте, неначе у раю,
Та полини впилися сивиною.
Холодні зорі німо зрять згори,
Хоч свідками є усього земного:
І княжої далекої пори,
І сьогодення, доброго і злого.
«Чому так є, – питаю у зірок,
Що сивина торкнулася й волосся?»
«То людство платить вічності оброк
За те, щоб довше на землі жилося!»
А зорі п’ють все воду із Дніпра,
Що бачив на шляху своїм немало,
Позичивши у нього серебра,
Вони загадку вічності тримають.
1.08.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884677
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.08.2020
автор: Ганна Верес