Ранок зустрічало… жито

Вже  й  ранок  зустрічало  сонне  жито,
І  перепел  стривожено  озвавсь…
А  він…  лежав.  О,  як  хотів  він  жити!
Все  проклинав  і…  «посилав»  Донбас.
А  поряд  –  смерть.  Повзла  змією  збоку.
Навіть  раділа  жертві  черговій.
У  нього  ж  шанси  вижить  невисокі.
Сльозилась  кров’ю  рана  в  голові…
Дивилась  вічність  строгими  очима,
І  болем  повнилась  душа  її  ущерть:
«Не  смій  стояти  в  нього  за  плечима,  –
Просила,  ні,  молила  вона  смерть.
Він  надто  молодий  іще  для  тебе,
На  нього  зачекалася  рідня…»
І  раптом…  відбулася  воля  неба  –
Зраділи  цьому  жито  і  земля.
О  вічносте,  рясні  твої  щедроти,
Й  за  цей  дарунок  кланяюсь  до  ніг.
Людське  життя  не  мусить  буть  коротким,
А  сиротою  –  батьківський  поріг.
1.08.2020.

Ганна  Верес  (Демиденко).  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884800
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.08.2020
автор: Ганна Верес