Нічне світило у холодній повні
З зорею ясною так манять зір.
Із серця виривається назовні
Щемливий трепет й ллється на папір.
Принишклий вечір падає повільно
На першу позолоту на листку.
Малює час узір теплом безжально,
Життєву лінію в років витку.
Утому лиць, де зморшки з сивиною,
Збирають мудрість у нічні думки.
Течуть повіками в безсонь рікою,
Рвучи з душі кодовані замки.
Десь кривда муляє, десь дружня мантра
Цукеркою сповідувань, мечем.
Гарячий спір, ким увійти у завтра,
Чи світочем, чи вічним втікачем?
03.08.20
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=884898
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.08.2020
автор: Валентина Ланевич