Ми так і не наговорились,
Моя покійна вже сестра,
На тебе ми не надивились,
Сказала доля: «Вже пора…»
Багато що не запитали,
Несказаних багато слів,
Якби ж ми знали, якби знали,
Що залишилось мало днів,
По іншому б ми розмовляли,
Про інше б мову ми вели,
Улюблені всі серіали
Ідуть, та їх не бачиш ти…
Осиротіла твоя хата,
І двір охайний опустів,
Квіто́к садила ти багато,
Прощальний шлють тобі привіт…
Тут все тобою досі дише,
Твоїх рук дотик ще живе,
Сховалась ніби на горищі
Твоя душа, яка не вмре…
Дивлюсь на телефон я сумно,
Вже не подзвониш мені ти,
Лиш голосу твого відлуння...
Прощай, ріднесенька, прости.
Та ти на нас не ображалась,
Людина добра ти була,
«Я розумію», - ти казала,
У кожного своя сім»я…
Красуня наша, старша се́стро,
Ми вдячні, що ти в нас була,
З тобою житимемо в серці,
Нам вистачить твого тепла…
І все, чому ти нас навчила,
Всі мудро сказані слова,
Нам додають терпіння й сили,
Ти чесною завжди була.
Ти вже в минулому, сестричко,
У наших спогадах навік,
Душа твоя, як Божа птичка,
Злетіла в небо у ту ніч…
Із долею миритись маєм,
Бо воля Бога є на всіх,
Лише Всевишнього благаєм,
Щоб душу в рай забрав її.
Ми дякуємо тобі, Галя,
Що щастя мали знать тебе,
Небесне царство, вічна пам'ять,
Охороняй нас із небес…
06.07.20
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885222
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.08.2020
автор: Галя Костенко