Удар у спину і, як завжди, в серце.
Спочатку ще продовжуєш сміятись,
ще біль отрутою не розійшовсь по тілі.
Потому стає сумно, але поки тримаєшся,
проте ніби свинцеве стає тіло,
і несила щось робити
Ще сліз-рятівників нема, та вже вони десь близько,
і через трохи часу просочуються:
очі застила вогкий туман.
Вже до ридання близько.
А там і недалеко до... виття.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=885719
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.08.2020
автор: Мирослава Жар