казка
Як тільки нічне, чорне небо на далекому сході ледь помітно починало сіріти, так зразу двоє сусідських півнів починали голосно кукурікати. Вони поперемінно кукурікали поки не прокидалося сонце і не показувало свої золотаві кучері над зеленим, сонним лісом. Розбудивши сонце півні починали гоноровито хвалитися один перед одним:
- Це я сьогодні розбудив сонце! - казав білому півню Петрику коричневий півень Вовчик.
- Ні, ти сьогодні співав не так голосно, як я! Це я розбудив сонце! - задиркувато відповідав півню Вовчику білий півень Петрик.
Почувши такий нахабний обман коричневий півень став навшпиньки, розправив свої великі крила і потужно змахнув ними декілька разів, наче намагався злетіти на високий паркан, потім він нахилив свою голову і безстрашно почав наступати на білого півня. Петрик теж нахилив свою голову і змахнувши крилами став напроти суперника. Декілька секунд вини грізно поглядали один на одного то опускаючи, то підіймаючи свої голови. Потім вони одночасно кинулися в атаку клюючи супротивника гострими дзьобами, б’ючи крилами та шматуючи лапами та загнутими шпорами. Вони зчинили у дворі такий галас та підняли таку куряву, катаючись по землі, та літаючи над нею, що все живе миттю заховалося від них по шпаринках та глухих закуточках. А з білої чепурної хатини хутко вибігла до них маленька дівчинка з довгою лозиною, для того щоб швидко втихомирити розбишак. Лозина декілька разів просвистіла у повітрі і войовничі Петрик та Вовчик неохоче розійшлися у протилежні кутки двору. На якийсь час лад та спокій знову повернулися на подвір’я. Дівчинка грізно тупнула ногою, посварила кожного з півнів своїм маленьким пальчиком, тримаючи напоготові над своєю головою довгу лозину. Вона легенько махала лозиною, щоб півні навіть не думали знову починати бійку. Дівчинка ще раз тупнула своєю маленькою ніжкою і сердито сказала їм:
- Я вже не знаю як мені вас сварити! Якщо ви й надалі будете битися, то моя мама зварить з вас суп! - грізно сказала дівчинка. Після цього вона повернулася і з високо піднятою головою пішла до хатини. Але півні замахали крилами, голосно закукурікали, показуючи всім своїм виглядом, що свої справи вони й надалі будуть вирішувати так, як і вирішували їх завжди, і якимось супом залякати півнів неможливо!
Дівчинка зайшла в хатину і розповіла своїй матусі про забіякуватих півнів.
- Вовчик та Петрик такі бешкетники, цілими днями б’ються і б’ються, що нам з ними робити? - сумно запитала вона свою маму.
- Всі півні бешкетники, - відповіла їй мама, - нічого не поробиш, звикай, такий у них бойовий характер.
Тим часом рудий пес Бровко виліз із буди і почав суворо гарчати та гавкати на півнів, він їх сварив на свій собачий лад і тому Вовчик та Петрик швидко заспокоїлися. Сірий кіт Мурчик видерся на дерев’яний паркан для того щоб краще бачити весь двір і все, що діється у дворі. Він нікого, ніколи не сварив і сьогодні теж не збирався нікого сварити, але зі сторони здавалося, що кіт хоче дивитися на всіх зверху вниз. Мурчик зручно вмостився на паркані і почав вмиватися. А з садочка до них прибіг захеканий їжачок, він був дуже розумним і добрим. Їжачок чмихнув і забувши від хвилювання привітатися сказав всім:
- Песику, котику, що ж це робиться на білому світі? З наших півників можуть зварити суп! Треба нам обов’язково написати лист в організацію Захисту тварин, щоб наших красенів півників ніхто не зачіпав. Здивований Бровко перестав гарчати і відповів їжачку:
- Їжачок! Нічого я писати не буду, коли я когось покусаю, захищаючи двір, хатину або садочок мене також сварять і господар, і господиня, тож нехай півні самі про себе подбають.
Мурчик перестав вмиватися і солодко облизнувши свої довгі вуса сказав всім, помахуючи хвостиком:
- Я теж нічого писати не буду, мур, тому що я не взяв свої окуляри, а без окулярів, мур, я літер зовсім не бачу і постійно плутаю літеру “е” з літерою “в”. Крім того, коли я плутаюся під ногами, мені чомусь, мур, завжди дістається від господаря.
А вперті Вовчик та Петрик відповіли їжачку так:
- Ми билися, б’ємося і будемо битися, і ніякі покарання нас не залякають!
Їжачок знову голосно чмихнув, підняв високо свою голову і знервовано сказав:
- Це неподобство! Ви всі живете в одному дворі і не бажаєте захищати один одного! Ви поводитеся так, як поводяться дикуни! Хоча ні - навіть дикуни дружньо захищають один одного, ви гірші за дикунів!
Раптом з верхівки горіха злетіла чорна ворона і нахабно вмостившись на паркані, зовсім недалеко від кота, голосно каркнула декілька разів, напевно для того, щоб на неї всі присутні звернули увагу.
- Я думаю, що з цих великих та молодих півників буде дуже смачний суп! Подивіться, адже півні не проти, щоб з них зварили суп! То для чого нам відкладати смачний обід на завтра? Можливо мені хоч якась смачна кісточка дістанеться! - хрипло сказала вона.
Від цих слів Бровко чомусь розлютився не на жарт. Треба сказати, що ворони йому ніколи не подобалися, а ця нахабна ворона взагалі зухвало наполягала зварити суп із живих півників! Але пес розумів, що він ворону, яка сиділа на високому паркані ніяк не дістане, тому крикнув котику:
- Мурчику, а ну дай цій вороні у щелепу, щоб вона на землю скотилася, а я їй вже так всиплю, щоб вона й дорогу до нашого двору забула! Кіт миттю плигнув на ворону, вхопив її за крило і вони клубком покотилися на землю, прямо до собаки у пащу. Бровко клацнув своїми величезними зубами та так голосно, та так страшно, що у найближчому ставку вся риба і велика, і маленька злякалася, і заховалася на самісіньке дно. Але пес вхопив ворону за довгий хвіст і в нього у пащі залишилося тільки чорне вороняче пір’я. Перелякана ворона ледве втекла. Її ще довго трясло та підкидало від згадки про здоровенну собачу пащу, яка ледве її не проковтнула.
- Ось бачите, як ви разом лукаву ворону без хвоста залишили, - весело сказав всім розумний їжачок, - він зібрав всі розсипані біля Бровка пір’їнки, розділив їх навпіл і подарував Вовчику та Петрику. Півники були у захваті від такого подарунку. Вони швиденько причепурилися, встромивши чорне пір’я собі на спину. Саме в цей час на подвір’я вийшла дівчинка зі своєю мамою. Вони хотіли подивитися чому так голосно каркала біля їхньої хатинки нахабна ворона. Побачивши гордовитих та причепурених чорним пір’ям півників господиня сказала донечці:
- Подивися моя люба, наші півники прогнали ворону і ще видерли у неї з хвоста все пір’я! Таких відважних бійців я годуватиму ще краще ніж годувала раніше і вона насипала їм повну миску смачної пшениці. Вовчик та Петрик цього дня були такими щасливими! Ні, не від смачної їжі, а від слів своєї господині. Вони цілий день ходили з високо піднятими головами та іноді голосно кукурікали. А Бровко та Мурчик зовсім не образилися через те, що їхню перемогу над вороною їжачок разом з чорним пір’ям передав півникам.
- А що? Нехай отримують шану від господині, аби не билися, - весело казали вони.
2020 рік.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886012
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.08.2020
автор: Ерох2