Відмайоріло літечко вітрами,
Відпахло стомедами й чебрецем…
У ліс іду, мов до святого храму,
Й стрічаю осінь там лице в лице.
Вона ж листочкам зодягає крила
Й гаптує ними пишні килими,
Мов рушниками землю рідну вкрила,
А з неба журавлиний клин сурмить.
«Курли» висить в повітрі й верховітті…
І враз тривога вишилась в душі,
А коли клин став зовсім не помітний,
Той слід потрапив у мої вірші.
У ньому біль, що серце кожне крає,
І туга за невипитим теплом,
І жаль пташиний за одвічним раєм –
Ставочком, що дзеркалить за селом.
17.07.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886122
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.08.2020
автор: Ганна Верес