я побачив в одного поета,
що не лазить по абрикосах:
"два хромових відблиски
від туману у ваших косах".
а я лажу, проте акуратно.
може, два хромові. годі, річ же не в тім,
– а якби він побачив там пасту таку неохайну, томатну?
в нас був храм у неділю:
і могорич, і калим,
адже ти мені дякувала й за розсаду, й за лепеху,
хоч розсади тобі й не дісталось. нічого, ще буде капуста,
ще побачу тебе не таку офіційну й суху,
і розмиється там у сльозах неохайна томатна паста.
то буде вже инша ніч, така сама, як завжди: річ
у собі, і в пустелі у тебе тихо.
скільки літ, пише цей, я не бачив
милостайних людських облич!
а тепер от побачив – забагато мені, аж лихо.
так, я мав нелегкі глибоководні дискусії
з креветками, крабами, каже,
і з кривобокими
прекрасними, як не поглянь, поетесами. –
о, які вони всі поетеси, такі вони всі й кривобокі.
а прекрасні – так точно. правим оком стріляючи в небо,
своїм лівим, однак, ви потупились:
боже, я справді така?
а яка? я не знаю – скажи мені, щоб тоді я давно здивувався,
як побачив тебе, що злякалася – та не злякався я,
голову аж до плеча мовчки схиливши: "добраніч".
– то був новий вчорашній день,
та тепер то старий, неприсутній.
що його називають: не великдень, а день одкровень.
ні, його не було, та насправді він день незабутній.
– ні? то була нова минула ніч,
а тепер вона просто одна з минулих.
там ти замкнулась; мій розум зламався, мов ключ
у замку непристойних, неприсутніх, замулених.
всяке, буває, думаю. не увійду, як не впустиш.
а принесу тобі – о, твою полотняну косу,
і ще всього багато про всяк випадок. ну, не капусти ж?
– так я думаю, наче козу на своєму городі пасу;
і коли перелякано пробігає мороз по шкірі,
то значить, що ти вже вдома
і говориш про мене з матір'ю,
чи ладнаючи їй скупердяй-суперечності в судженнях,
чи лиш просто танцюючи на столі,
поки старенька вечеряє
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886254
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.08.2020
автор: frank