Прийшла Соня до гадалки,
У неї турботи.
Їй в душі стає так парко,
Милий без роботи.
Тож скажіть мені будь - ласка,
Порадьте, щось дуже.
Щоб з обличчя спала маска,
У мойого мужа?
Їй гадалка посміхнулась,
Щось прошепотіла.
Мила Соню, я прошу вас...
Вам сказать хотіла...
Чоловік ваш ледар званний,
Любить тільки спати.
Він у вас якийсь диванний,
Любить карти грати...
Положіть біля дивана,
Граблі і лопату.
А тоді будіть Івана,
Годі, годі спати.
Уставай пивко привезли,
Хлопці зачекались.
А тебе немов розвезло,
Що ти спиш, дізнались.
Як підхопиться з дивана,
Тай на граблі стане.
Голова мов барабанна,
На вас таки гляне.
Ви тоді вже не баріться,
Охайте у хаті.
До землі візміть зігніться
І почніть кричати.
Нехай думає Іванко,
Що ви захворіли.
Невставайте з ліжка зранку,
Кажіть:"Нема сили..."
Соня радісна й щаслива,
Вийшла від гадалки.
Зроблю я Івану диво,
Будуть недопалки...
Тільки сонце засвітило,
В бік Івана стука.
Ой вмираю, нема сили,
Біль терпіти мука...
Стала охати дружина,
Стала задихатись.
Став Іванко мов пружина,
Навчивсь повертатись.
Що тобі зробить кохана,
Щоб ти не хворіла?
В мене вже на серці рана,
За плечима крила.
Не вмирай, тебе прохаю,
Все зроблю, що треба.
Хочеш весь город скопаю,
Лиш не йди на небо...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886590
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.08.2020
автор: Тетяна Горобець (MERSEDES)