Я манускрипти всі спалив, і темінь
Накрила місто мертвих почуттів,
І все шукаю я нові ще теми,
Та мовити не можу, що хотів...
Стилет в отруті ржавий, що з едему,
З емоцій чорних в серце прилетів –
Ні витягти, ані добити... Демон
Жорстоко душу мучить в самоті...
І кожне слово не спроможне знову
Вернути, воскресити ні на мить
Усе, що зігрівало. Світанкову
Зорю не запалити... Хоч зорить
Велично... Неосяжне вічне слово,
Що я промовив, у тобі горить...
© Володимир Верста
Дата написання: 21.07.18
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886629
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.08.2020
автор: Володимир Верста