Забутий богом поїзд Львів – Луганськ,
Десь на межі вісімдесятих й дев’яностих,
Студентського життя черговий вальс,
О …. Цих ніхто б не розставляв по зросту …
Без боязні, без лишнього пробач,
Впирались у стіну ще не дорослі,
Не пам’ятаю в когось розпачу невдач,
В думках і на язик незмінно гострі …
Мої Наталі, Тараси, Юрки,
Такі чудові й рідні диваки,
Тремтіло від пісень весь день купе,
Здавалося складне - усе просте …
…….
Десь з казанком й палаткою в полтавський степ
І прапор рідний грів над головою,
«Калина» грала в вухах, а не реп,
Її в душі носив кожен з собою …
Повзуть уже кашкети за горбом,
Їм це незвично, хочуть упіймати,
А потім довго хмуряться чолом:
«Та то ж свої, ходіть до нас, до хати» …
А тут вже й Миргород чи те, що він тепер,
Москвою знищений, стоїть мов посивілий,
Будівлі наче церква чи костел,
Від ворогів на вічність опустіли …
А був ще Київ, сходи в «універ»,
Що не забуду я ті сходи до тепер,
Товкли ще спину, але то усе дрібне,
Хіба омон чи беркутня таке зігне …
Ото моя здобута незалежність,
Ще було інше, але то вже інший світ,
Яка там може бути обережність,
Коли хтось зазіха на весь твій рід ….
Так, гріє щось глибоко у душі,
Хоч ці паради мабуть не для мене,
Проте як завжди пишуться вірші
Про тебе, Україно, і для тебе !!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886828
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.08.2020
автор: Дружня рука