Україно, красуне пшенична,
У сапфірах-смарагдах, велична
І коса – золота та розкішна…
Чом Ти, Нене, така неутішна?
Плачуть оченьки, плаче серде’нько,
Чим розважити, Ненько рідненька?
Загубила, Ти кажеш, Свободу –
Цю дитину, омріяну зроду,
Заповітний той ключ для народу –
Три десятки, мов камінь у воду…
Породила її, та не бачиш,
Мов не людське воно, а собаче.
Виглядаєш в полях біля Дону,
П’єш водицю із моря, солону.
Землю мітиш горбами сирими,
Тануть шати розкішні незримо.
Віддаєш найдорожче, що маєш, –
Доню рідну, Свободу, шукаєш…
І ятриться землиця, мов з маків,
У колючій стернині від злаків.
І Ти далі у ранах, до крові –
В зашморг пхають сини нездорові.
Чи прокляття чиєсь віковічне,
Щоб понищити непересічне,
Щоб кукіль – замість збіжжя у полі,
Щоб Тебе, Ненько, мати в неволі…
Ненько рідна, страждальна, кохана,
Доля наша не раз уже прана
Небом синім, Зорею, Світилом –
Тільки Бог зцілить душу і тіло,
Огорне Омофором Пречиста
І настане доба та, врочиста,
І повернеться доня Свобода,
Мир і радість для твого народу.
Україно моя дивовижна,
І краса, і душа в тебе ніжна,
І довірлива Ти, як дитина,
Що шанує найбільше родину.
І не личить Тобі більш страждати –
Як я мрію до чистої хати,
Де Дух правди у душах зростає,
Миром сонячний ранок вітає,
Мова рідна – устами любові
Та молитва в Господньому Слові!
Україно, душею безмежна,
Двадцять дев’ять, як Ти – Незалежна!
24 серпня 2020
(с) Валентина Гуменюк
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886832
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.08.2020
автор: палома