Розчинюсь у ранковім тумані,
Заховаю там внутрішнє я.
Єство має незвідані грані,
В кулачок в нім зібгалась душа.
Серце б’ється у такт беззупинно,
В грудях щемом нестерпно пече.
Почуваюсь в тумані дитинно,
Мимовільно шукаю плече.
Ту рушійну підтримку в майбутнє,
Що, як сонце, ясніє вгорі.
Що завжди є в кінцевому сутнє,
А без нього ми так - митарі.
Правда, - в борг не дається кохання
І любов не приходить сама.
Правда й те, то - надія остання
І Господь її дав недарма.
25.08.20
світлина автора: Валентина Ланевич
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=886967
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.08.2020
автор: Валентина Ланевич